2. 2 Досвід створення спеціальних економічних зон в Україні

3. Результати, проблеми, напрямки розвитку й удосконалювання діяльності спеціальних економічних зон

Висновки

Перелік посилань

Серед багатьох проблем, що ввійшли в життя нашої країни разом з перебудовою, важливе місце належить інтеграції української економіки у всесвітнє господарство. З урахуванням тривалої самоізоляції економіки СРСР, відобливою гостротою виникла необхідність використання в широких масштабах найбільш ефективних форм зовнішньоекономічного співробітництва, які б дозволили збільшити ступінь реальної утягнутості держави в світогосподарські зв'язки, більш результативно і повно використовувати вигоди від участі в міжнародному поділі праці.

В умовах придбання політичної й економічної незалежності збільшення відкритості економіки України є об'єктивною необхідністю, але здійснюється воно може поступово, з урахуванням реальних умов і збереження економічної безпеки. Значну роль у цьому може зіграти створення спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ/ВЕЗ).

Багато чого вже було написано на тему вільних економічних зон, але ряд питань так і залишився невирішеним. Чому в одних країнах введення такого інструмента приносить значні результати, а в інші тільки пригноблює сформовану ситуацію? Чим відрізняється механізм введення ВЕЗ у розвитих і в країнах, що розвиваються? Чи коштує Україні скоротити кількість спеціальних економічних зон чи цілком їх закрити, як цього вимагає МВФ? І чим же узагалі є СЕЗ для України: способом вирішити величезну кількість економічних і соціальних проблем,відродити економіку депресивних регіонів чи просто способом збільшити і без того великий дисбаланс у розвитку окремих регіонів країни? Усі ці питання дотепер знаходяться під пильною увагою економістів і аналітиків.

У даній роботі розглядається механізм створення спеціальних економічних зон не з погляду тільки тих результатів, що вони приносять у той чи інший період свого функціонування, але з погляду правильності їхнього створення. Існують методологічні й економічні основи створення спеціальних економічних зон, ряд заходів, що повинні бути виконані стороною, що приймає інвестиції, для забезпечення ефективності роботи спеціальних економічних зон. У даній роботі постараємося простежити за тим, як формувалися зони в розвитих країнах і країнах, що розвиваються. Причому динаміку розвитку необхідно простежити поетапно, зіставляючи витрати і доходи держави в передінвестиційний та інвестиційний періоди. Звичайно, упровадження такого економічного інструмента не можна розглядати, не приймаючи до уваги економічної ситуації в державі. Тому порівняємо процедуру впровадження спеціальних економічних зон спочатку в розвиненій державі, потім на території Китайської Народної Республіки, що вже є варіантом, більш наближеним до нашої держави. Таким чином, поетапний розгляд досвіду введення пільгового інвестиційного режиму розглянутими державами дає нам наочне уявлення про те, яку політику обирав уряд цих держав на тому чи іншому періоді розвитку експерименту.

Сьогоднішня практика світового господарства нараховує близько 30 різновидів вільних економічних зон (ВЕЗ). Тому, щоб краще орієнтуватися їхньому різноманітті, важливо визначити, що ж розуміється під ВЕЗ.

Пропонована класифікація ВЕЗ з урахуванням особливостей кожної зони дозволяє виявити наступну їхню типізацію, але вже на рівні самих істотних характеристик. Притім найбільш важливі риси ВЕЗ повинні розглядатися щонайменше в наступних аспектах:

• з погляду конкретної економіки – організаційних форм господарської діяльності, що мають переваги в її межах;
• з погляду розміщення продуктивних сил на території країни;
• з погляду економічних відносин виробництва і розподіли необхідного і додаткового продукту, виробленого в ВЕЗ;
• з погляду здатності до дифузійного розширення і поширення її границь на інші, зв'язані з нею господарські сфери, галузі, території.

Саме такий підхід, на наш погляд, дозволив наблизитися до формулювання найбільш загальної (в ідеалі – універсальної) дефініції ВЕЗ. У першому наближенні ВЕЗ можна визначити як складову частину господарського комплексу країни, спеціально виділювану на даному етапі з загального економічного контексту в якості пріоритетної, що забезпечує розподіл і виробництво суспільного продукту, включаючи іноземний продукт для досягнення при цьому визначеній конкретній меті в соціально-економічному розвитку країни. Під це визначення підходить все існуюче нині різноманіття вільних економічних зон. На що б вони ні були орієнтовані у своїй діяльності, зона завжди вирішує одну чи кілька соціально-економічних задач, спеціально поставлених перед нею.

Для ВЕЗ характерний розвиток міжнародного економічного співробітництва практично у всіх можливих формах, що дає імпульс не тільки до постійного добудовування необхідних для даного рівня розвитку частин інфраструктури в ВЕЗ, але і до відсікання (ліквідації) омертвілих управлінських ланок, технологічних ланцюгів і т. д. Розглядаючи ВЕЗ з погляду розміщення продуктивних сил, варто мати на увазі, що, визначаючи ту чи іншу частину території країни в якості вільної економічної зони для досягнення конкретної цілі, держава досягає її, розвиваючи там конкретні галузі виробництва.

Справді, ВЕЗ – це завжди велика чи менша частина національної території, і завжди її економічний потенціал (як би він ні виглядав – будь те промислові підприємства чи банківські установи, морська пристань чи торговий прилавок і т.д.) орієнтований на рішення специфічної задачі (чи комплексу задач), що виводить цю частину території країни з загального ряду [1,c.7].

Для ВЕЗ характерні особливі, у порівнянні з усією країною, економічні відносини виробництва і розподілу необхідного і додаткового продукту, виробленого на його території. Необхідно підкреслити, що на перше місце варто ставити відносини розподілу, а не виробництва, оскільки саме вони характерні для усіх без винятку типів вільних економічних зон.

Є ще одна загальна для будь-яких ВЕЗ риса, що характеризує їх, це здатність до дифузійного розширення і поширення своїх границь на інші зв'язані з нею, безпосередньо чи опосередковано, господарські сфери, галузі, території.

Ця риса виникає з того, що, незважаючи на визначену відособленість, ВЕЗ завжди залишаються невід'ємною частиною національного господарського організму [6, c. 125].

Під ВЕЗ розуміється суверенна територія держави (держав), що є складовою частиною господарського комплексу країни (групи країн), де забезпечується виробництво і розподіл суспільного продукту для досягнення визначеної конкретної загальнонаціональної інтегрованої, корпоративної мети з використанням спеціальних механізмів регулювання суспільно-економічних відносин виробництва і розподіли, здатних до дифузійного розширення і поширення її границь [1,c. 8-9].

Характерні риси ВЕЗ:

• зовнішньоторговельних – зниження чи скасування експортно-імпортних мит, спрощений порядок здійснення зовнішньоторговельні операції;
• фіскальних, зв'язаних з податковим стимулюванням конкретних видів діяльності. Пільги можуть торкатися податкової бази (прибуток чи доход, вартість майна і т.д.), окремі її компоненти (амортизаційні відрахування, витрати на заробітну плату, НДОКР і транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного чи тимчасового звільнення від оподатковування;
• адміністративних, що спрощує процедури реєстрації підприємств, режиму в'їзду-виїзду іноземних громадян.

б) Наявність локальної, тобто відокремленої системи керування зоною, наділеної правом приймати самостійні рішення в широкому економічному спектрі.

• усебічна підтримка з боку центральної державної влади;
• як особливі територіальні одиниці ВЕЗ мають тенденцію до розширення своїх границь, укрупненню масштабів торгово-виробничої діяльності. При цьому вони постійно поліпшують свою інфраструктуру, забезпечують усе більш зручні умови спілкування з зовнішнім світом.

Створення ВЕЗ – напрямок розвитку економіки окремих територій і регіонів, орієнтований, як правило, на рішення конкретних пріоритетних економічних задач, реалізацію стратегічних програм і проектів [2, c. 209].

Виходячи з задач, поставлених при формуванні тієї чи іншої зони, пред’являються відповідні вимоги і до її розміщення. До найбільш загальним з них відносяться:

• сприятливе транспортно-географічне положення стосовно зовнішнього і внутрішнього ринків і наявність розвитих транспортних комунікацій;
• розвитий виробничий потенціал, наявність виробничої і соціальної інфраструктури;
• істотний по запасах і цінності природно-ресурсний потенціал (у першу чергу – запаси вуглеводної сировини, кольорових металів, лісових ресурсів і т.д.).

Тому території, найбільш сприятливі для розміщення ВЕЗ, мають, як правило, прикордонне положення стосовно закордонних країн (а в Росії, у тому числі, і до колишніх союзних республік), а також розташовують морськими торговими портами і магістральною транспортною мережею (залізничною, автодорожньою), промисловими, науковими і культурними центрами.Серед найбільш розповсюджених у світі ВЕЗ можна виділити наступні:

• зони вільної торгівлі, що одержали найбільше поширення в США. Їхнє створення передбачене спеціальним законом США 1934 р., метою якого було заохочення торгівлі, прискорення торгових операцій, скорочення торгових витрат;
• спеціальні митні зони – це транзитні чи консигнаційні склади для збереження, упакування і незначної обробки іноземних товарів, призначених для експорту;
• спеціальні торгово-промислові зони – території з пільговим торговим режимом, де існує ряд преференцій для інвестування, розвитку виробництва, експорту продукції;
• спеціальні зони заохочення експорту чи експортно-виробничі зони;
• зони техніко-економічного розвитку;
• зони розвитку нової і високої технології (Японія, США, Китай) орієнтуються на розвиток новітньої і високої технології, наукомісткої продукції;
• економічні зони комплексного багатогалузевого призначення;
• відкриті райони – території, де створюється пільговий інвестиційний режим для залучення іноземного капіталу;
• офшорні зони; характеризуються лояльністю державного регулювання, вільним вивозом прибутків, відсутністю митних пільг, високий рівень банківської і комерційної таємності.

У реальному житті, як правило, зон "чистого типу", що спеціалізуються на одній функції, практично немає. Найбільш поширені зони, у яких сполучаються торгові, митні, виробничі, дослідницькі функції, тобто комплексні (комбіновані) зони. Це зв'язано з тим, що вони не тільки припускають виконання різних функцій, але і допускають різну орієнтацію інвесторів. Тому при їхньому створенні важливо визначити пріоритети функцій і послідовність створення конкретних секторів у зонах [2, c. 209].

Щоб зрозуміти, як діють ВЕЗ на практиці, розглянемо досвід застосування їх за кордоном.

Світовий досвід підтверджує, що як ефективну міру для залучення в країну іноземних інвестицій, створення пільгових умов їх функціонування широко використовуються вільні економічні зони. Аналіз світового розвитку свідчить: ВЕЗ є одним з найбільш значних нововведень, що одержали поширення на світовій економічній арені за останні 20 років. Їхній розвиток характерний не для одного якого-небудь континенту. Вони стали важливим елементом структурних перетворень в абсолютній більшості країн світу. Якщо в 1990 р. у світі нараховувалося близько 300 ВЕЗ, то до середини 90-х років, за різними суперечливими даними, їхня кількість коливається від 700 до 1060 [4,c. 80].

Зони вільної торгівлі є практично у всіх країнах Західної Європи. У Німеччині знаходяться шість міст-портів, що є вільними портами (Бремен, Бремерхафен, Куксхафен, Эмден, Кіль, Гамбург). У цих портах виробляється навантаження, розвантаження, перевантаження, збереження, сортування, маркірування і продаж товарів, організуються виставки товарів і торги, ремонтуються судна, надаються банківські і страхові послуги. Особливий преференційний режим на їхньої території створюється, головним чином, шляхом скасування мит, податку на додаткову вартість, утворену в результаті доробки і переробки товарів на території зони-порту. Важливе місце займають науково-технологічні зони. У США цей тип зон представлений науковими парками. Для їхнього створення в країні існували всі необхідні передумови: наявність великого числа інноваційних ідей; доступ до джерел венчурного капіталу; наявність розвитої інфраструктури і промисловості; привабливі умови життя і відпочинку. У Нідерландах і ФРН у 1985 р. було відповідно 45 і 50 технопарків, причому планувалося створити ще по 100 у кожній країні, у Японії в 14 містах – 18 технополісів, найбільший з них – "Цукуба" – забезпечує роботою 145 тис. чоловік. В Англії близько 25 зон і технопарків, за рахунок чого створено 18,4 тис. робочих місць. У свій час саме завдяки створенню ВЕЗ удалося в багатьох районах Франції, Англії стабілізувати економічну ситуацію і вивести їх із кризового стану.

У країнах, що розвиваються, найбільше поширення одержують експортно-виробничі зони [10, с.38]. Це обумовлено тим, що головними функціями, що повинні виконуватися ВЕЗ у цих країнах, є: забезпечення економічного росту країни, досягнення більш високого ступеня індустріалізації її економіки, включення країни до міжнародного поділу праці, світове господарство, міжнародну торгівлю чи зміну її місця в них з урахуванням досягнутої трансформації в окремих її галузях чи в економіці в цілому. На відміну від експортно-виробничих зон у розвитих країнах, що працюють переважно на внутрішній ринок, експортно-виробничі зони в країнах, що розвиваються, завжди орієнтовані на зовнішній ринок, тому що, тільки нарощуючи експорт, вони можуть вирішити задачі, що постають перед ними, а також одержати вільноконвертовану валюту, необхідну їм для ефективного здійснення світогосподарських зв'язків.

Значне поширення одержали вільні зони в країнах Тихоокеанського регіону, що розвиваються, зокрема в Південній Кореї, Тайвані, Сінгапурі, Гонконзі й інших місцях. Серед країн, що розвиваються, найбільше поширення ВЕЗ одержали в Мексиці, Тринідаді, Шрі-Ланці, Гані, Об'єднаних Арабських Еміратах. Ідея створення ВЕЗ одержала повну підтримку в країнах колишнього соціалістичної співдружності: Угорщини, Болгарії, Польщі. Але особливі успіхи в цій справі досягнуті в Китаї. Тепер тут нараховується п'ять великих спеціальних зон, 14 відкритих міст і біля 10 – економічного і науково-технічного розвитку. На кожен гектар зони в період її становлення вкладення досягали 15-17 млн. дол. У Китаї історично склався приморський тип розміщення господарства. Тут ведучу роль в економіці грають портові міста, у яких мешкає 8% населення і виробляється 25% промислової продукції, забезпечується 40% експорту країни [11, c. 105].

Цінність досвіду Китаю полягає в тім, що в процесі реформ тут ставилися і зважувалися задачі, подібні до тих, що постають перед нами сьогодні: створення ринкової економіки, перехід до економічних методів управління, широке використання товарно-грошових відносин, перетворення відносин власності.

Розвиток ВЕЗ практично у всіх країнах світу впливає на загальноекономічні процеси збільшення обсягів виробництва, ріст чисельності зайнятих, підвищення рівня життя населення. Такий узагальнений огляд світового розвитку вільних економічних зон свідчить про етнічні і культурні особливості регіонів, що відбилося у формах лібералізації економіки різних націй. Звідси безперспективність запозичення закордонних моделей "економічного чуда", що не виключає розумного використання світового досвіду у власному просторі [11, c. 107].

Економіка України знаходиться сьогодні в хибкому стані. Ця ситуація зв'язана з політичними й економічними змінами, з утворенням країни як самостійної, незалежної держави, зміною економічного базису за рахунок зрівняння в правах усіх форм власності, здійсненням надзвичайно складних заходів для реформування структури народного господарства, становленням нових економічних відносин у зв'язку з порушенням традиційного міжреспубліканського обміну, широкомасштабною реалізацією нової регіональної політики. Подолання політичних і, насамперед, економічних труднощів вимагає прийняття особливих, нестандартних рішень, здатних принципово вплинути на політичні й економічні процеси в державі. До числа таких нетрадиційних рішень, що уже найближчим часом можуть дати істотний позитивний ефект, варто віднести створення спеціальних економічних зон [13, c.141].

Але досягнення поставлених цілей шляхом створення і функціонування СЕЗ можливо лише за умови, коли в країні є необхідна законодавча і нормативна база. У жовтні 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про загальні основи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", а Кабінет Міністрів України постановою від 14 березня 1994 р. № 167 схвалив Державну Концепцію створення спеціальних економічних зон. Ці документи визначають процедурні питання формування і діяльності СЕЗ на території України, уточнюють понятійні категорії, принципи, умови, правові особливості створення і функціонування, їхню класифікацію і загальну характеристику. У результаті цього в Кабінет Міністрів, Верховна Рада і Президенту особисто почали надходити заявки і пропозиції по створенню СЕЗ в окремих регіонах України. Їхнім ініціаторами виступили обласні і районні Ради народних депутатів, у тому числі Закарпатської, Одеської, Львівської, Чернівецької, Чернігівської, Донецької, Дніпропетровської, Харківської і Волинської областей, а також Севастополя і Керчі. [5, c.124; 19 с. 14].

Зі згаданих Закону про загальні основи створення зон і Концепції, що стала методологічною основою їхнього формування, випливають вимоги державної економічної політики в цьому питанні. Основні з них полягають у наступному:

• Створення СЕЗ – один з елементів внутрішньої і зовнішньої економічної політики, що підкоряється інтересам України і реалізується в сполученні з загальнодержавними програмами структурної перебудови, приватизації, здійснення грошової і кредитно-фінансової реформи;
• На території України буде забезпечуватися формування в порядку здійснення експерименту насамперед декількох різнопрофільних зон для обробки механізму їхньої діяльності:

1. збалансованість інтересів держави, регіону, ініціаторів створення і суб'єктів СЕЗ в Україні;
2. визначеність розмірів очікуваного економічного, соціального, екологічного ефекту;
3. визначеність загальних обсягів і джерел фінансування з залученням як бюджетних, так і позабюджетних засобів.

Дослідження сутності зон показує, що формування і функціонування їх зв'язане з особливостями вихідних факторів, що сприяють цьому процесу. Мається на увазі стан розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України, наявність сприятливих природнокліматичних умов, трудових і природних ресурсів, науково-технічного потенціалу [8, c.8].

Принципове значення має і те, що Україна – індустріально розвита держава, забезпечена об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури, розгалуженою системою комунікацій, у тому числі транспортною мережею і засобами зв'язку. Має значення також відсутність твердих екологічних обмежень і заборон щодо створення СЕЗ, обумовлених можливими антропогенними навантаженнями на навколишню природне середовище. Тому в Україні найбільш перспективним може бути формування багаторівневої діверсифіцированої структури вільних економічних зон багатогалузевої спрямованості, науково-технічних, туристичних, банковско-страхових і т.д. При цьому необхідно уникати твердої регламентації механізму СЕЗ, що у кожнім конкретному випадку повинний будуватися на основах доцільності. Це дозволить експериментувати з різними типами СЕЗ, а також зробить непотрібною апріорну оцінку ефективності спеціальних економічних зон, різних за типом, режимом діяльності і результативності. Україна повинна бути зацікавлена в створенні, насамперед, зовнішньоторговельних, виробничих і науково-технічних зон [3,c.13-15].

Науково-технічні зони дозволяють оптимально об'єднати інтелектуальні ресурси і підприємницькі можливості, зменшити терміни упровадження відкриттів і винаходів у виробництво, залучити кошти у виді капіталів і кредитів, стримати відтік висококваліфікованих кадрів за рубіж. Незначних витрат вимагає формування зовнішньоторговельних зон, діяльність яких дозволяє досягти швидкої окупності і забезпечує, як правило, позитивний соціально-економічний ефект. Створення багатопрофільних виробничих зон може здійснюватися на основі існуючої виробничої бази з відповідним поповненням її національними й іноземними інвестиціями. Це буде сприяти розвитку експортного потенціалу конкретного регіону і держави в цілому, рішенню проблем зайнятості. Незважаючи на достатність відпрацьованих загальних вимог до створення і функціонування СЕЗ різних типів, методологічну визначеність у більшості питань створення зон, перехід від намірів до практики виявився тривалим і важким. В Україні, по суті, створені тільки дві СЕЗ і 27 територій пріоритетного розвитку (ТПР). Кілька пропозицій розглядалося на урядовому рівні: "Чернігів-Північ" (1993), "Чоп-Інтерпорт" (1994), "Південна Пальмира" (1995), СЕЗ "Азов’є", СЕЗ "Порто-франко", "Южненска" в Одеській області (1995) і ін. Вони були відправлені адміністраціям на доробку з урахуванням зауважень Міжвідомчої комісії. Пропозиції з обґрунтуванням СЕЗ "Європа-центр" у Закарпатській області пройшли обговорення в Кабінеті Міністрів України (1993), але були відхилені Верховною Радою України як потребуючі доробки [4, c.81].

Що стосується СЕЗ “Інтерпорт-Ковель” у Волинській області, яка була відкрита 1.01.2000 на 20 років, метою її створення була облаштування міжнародного транспортного коридору Гданськ-Одеса, залучення іноземних інвестицій, розвиток зовнішньоекономічних зв’язків, транспортно-виробничої інфраструктури. На території СЕЗ розміщуються переважно підприємства, які здійснюють операції по обслуговуванню транспортних вантажів, їх зберігання, сортування, надання фінансових транспортно-агентських послуг, торгівля. На території СЕЗ діє режим спеціальний митної зони.

У Львівській області засновані СЕЗ “Курортополіс Трускавець” та СЕЗ “Яворів”. В обох СЕЗ інвестиції мають бути не менш 500 тис. доларів США. Мета створення першої СЕЗ було стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, яка направлена на зберігання та ефективне використання лікувальних ресурсів курорту Трускавець, прискорення економічних реформ у лікувально-оздоровчій галузі та розвиток туризму. Метою другої СЕЗ є створення умов для відновлення земель, які були зруйновані техногенним впливом активної підприємницької діяльності, збільшення обсягу товарів, які постачаються на внутрішній та зовнішній ринки. У першій зоні зареєстровано понад 17 суб’єктів підприємництва, у другій – 80. Фахівці пояснюють, що прикордонні з Польщею Яворівські гектари, де відкривають промислові об’єкти, сьогодні набагато привабливіші, ніж рекреаційний “заповідник” у Трускавці, де кошти інвестують у медицину та розвиток інфраструктури [19, c. 15; 18, с. 27] .

Що стосується процесу створення СЕЗ у Донецькій області, те тут створена досить широка нормативна база: 24 грудня 1998 р. був прийнятий Закон України "Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області”, а також у 1998-1999 р. були прийняті і затверджені різні нормативні документи по створенню і розвитку СЕЗ "Донецьк" і територій пріоритетного розвитку у Донецькій області.

У згаданому Законі визначений порядок створення і функціонування в Донецькій області СЕЗ і введення на територіях пріоритетного розвитку спеціального режиму інвестиційної діяльності. Крім цього, у законі визначені основні цілі створення в Донецькій області СЕЗ:

Слід зазначити, що, незважаючи на поповнення реєстру державних документів про спеціальні економічні зони як у Донецькій області, так і в Україні в цілому (у 1996 р. підготовлена нова редакція Закону "Про статус спеціальних (вільних) економічних зон"), економічна і правова готовність до створення СЕЗ стала слабкішою. Це стосується податкового, інвестиційного клімату і міжнародного визнання наших дій [7; 5, c.127].

Перш ніж розглядати напрямки розвитку і шляхи удосконалювання діяльності вільних економічних зон, необхідно проаналізувати результати та проблеми, зв'язані з функціонуванням СЕЗ.

Щоб отримати повну картину діяльності СЕЗ в Україні, розглянемо результати діяльности деяких СЕЗ.

На території спеціальної економічної зони "Донецьк" в рамках реалізації інвестиційних проектів суб'єктами підприємницької діяльності:

• залучено інвестицій обсягом 5,7 млн. дол. США (59% від передбачених проектами), у тому числі іноземних 2,4 млн. дол. США, вироблено продукції на суму 175,4 млн. грн., створено 537 робочих місця. У першому півріччі поточного року ці показники складають: інвестицій залучено на суму - 54 тис.дол.США, вироблено продукції на 75,6 млн. грн., створено 7 робочих місць.
• сплачено до бюджетів 13,3 млн.грн., у тому числі у 1півріччі 2003 року 3,8 млн. грн. Одночасно ними отримано пільг в обсязі 301,8 млн. грн., з яких 21% складають пільги отримані за перше півріччя поточного року (62,7 млн.грн.). Сальдо отриманих пільг та надходжень до бюджетів від'ємне і станом на 01.07.03 складає -288 млн.грн.

За період реалізації проектів суб'єктами СЕЗ "Азов":

• залучено 2,8 млн. дол. США (3% від кошторисної вартості), у тому числі протягом 1 півріччя 2003 року 239,2 тис дол.США (8,5% від залучених), вироблено продукції обсягом 111,8 тис.грн., у першому півріччі поточного року 20,7 тис. грн., створено 15 робочих місць.
• надходження до бюджетів склали 14,2 млн. грн., протягом першого півріччя поточного року - 2,7 млн. грн. Пільги отримані в обсязі 3,4 млн грн., з них у першому півріччі 2003 року 0,5 млн. грн. Сальдо отриманих пільг та надходжень до бюджетів позитивне і станом на 01.07.03 складає 10,7 млн.грн.

У Львівській області на території СЕЗ “Яворів” затверджено 87 інвестиційних проектів кошторисною вартістю 213,9 млн.дол.США. За рахунок реалізації інвестиційних проектів передбачається створити 9,3 тис. н ових і зберегти 1,1 тис. існуючих робочих місць. 1 півріччі 2003 року схвалено до реалізації 13 інвестиційних проектів загальною вартістю 26,4 млн. дол. США.

Залучені інвестиції спрямовані у такі галузі промислового виробництва, як целюлозно-паперова промисловість, видавнича справа - 17,8% (6,9 млн. дол.США), виробництво ґумових та пластмасових виробів - 12,4% (4,8 млн. дол. США), хімічне виробництво - 11% (4,3 млн. дол. США), деревообробна промисловість - 10,8% (4,2 млн. дол. США), машинобудування - 10,2% (4 млн. дол. США), металургія та оброблення металу - 9,5% (3,7 млн. дол. США), будівництво - 2,5% (2 млн. дол. США), текстильна, харчова промисловості та сільське господарство по - 3,9% (1,5 млн. дол. США), добувна промисловість - 3,1% (1,2 млн. дол. США). Всі суб’єкти СЕЗ "Яворів" - новостворені підприємства, які викупили або орендують не задіяні виробничі площі.

В рамках реалізації інвестиційних проектів суб'єктами підприємницької діяльності з початку функціонування:

• залучено 38,8 млн. дол. США інвестицій (18,1% від кошторисної вартості проектів), у тому числі 9,9 млн. дол. США іноземних інвестицій (25,5% залучених). У 1 півріччі 2003 року залучено 4,1 млн. дол.США, з них іноземних 0,5 млн. дол.США (12,2% від залучених);
• вироблено продукції, робіт, послуг обсягом 438,7 млн.грн., у тому числі за 1 півріччя 2003 року 122,9 млн. грн.;
• створено 3,3 тис. нових та збережено 2,2 тис. робочих місць, з них у 1 півріччі відповідно 624 створено та 1,2 збережено.
• Надходження до бюджетів склали 32,2 млн. грн., протягом першого півріччя поточного року - 12,4 млн. грн. Пільги отримані в обсязі 54,7 млн. грн., з них у першому півріччі 2003 року 10,1 млн. грн. Сальдо отриманих пільг та надходжень до бюджетів від'ємне і станом на 01.07.03 складає -22,5 млн.грн [21, 22].

У СЕЗ “Славутич” Київскої області затверджено 34 інвестиційних проекти, кошторисною вартістю 83,3 млн.дол. США

За рахунок реалізації інвестиційних проектів передбачається створити 1,8 тис. нових робочих місць та зберегти 30 існуючих. У 1 півріччі 2003 року схвалено до реалізації 2 інвестиційні проекти загальною вартістю 0,7 млн. дол. США. В результаті реалізації цих проектів передбачається створити 62 нових робочих місць.

Станом на 01.07.03 з початку реалізації інвестиційних проектів на територію СЕЗ “Славутич” залучено інвестицій на суму 21,9 млн.дол.США, з них іноземних 7,3 млн.дол.США. Увезено та змонтовано обладнання та устаткування на суму 8,3 млн.дол. США. Витрати на сировину та матеріали для забезпечення виробництва склали 8,5 тис. дол. США. Серед галузей народного господарства найбільший обсяг залучених інвестицій припадає на целюлозно-паперову промисловість - 40,4% (8,8 млн. дол.США), металургія та оброблення металу - 31,7% (6,9 млн. дол.США), виробництво електричного та електронного устаткування - 12,8% (2,8 млн. дол. США), текстильна промисловість - 3,7% (0,8 млн. дол. США) [22, 21]. Сума інвестицій залучених у 1 півріччі 2003 року зменшилась на 13% порівняно з сумою інвестицій залучених у 1 півріччі 2002 році та становить 3,5 млн.дол. США.

В рамках реалізації інвестиційних проектів суб'єктами підприємницької діяльності з початку функціонування:

• залучено 21,8 млн. дол. США інвестицій (26% від кошторисної вартості проектів), у тому числі 7,3 млн. дол. США іноземних інвестицій (33,5% залучених). У 1 півріччі 2003 року залучено 3,5 млн. дол.США, з них іноземних 1,3 млн. дол. США (37% від залучених);
• освоєно інвестицій на суму 20,5 млн.дол.США, або 94% від суми залучених інвестицій, у тому числі за 1 півріччя 2003 року 2,6 млн.дол. США (74% залучених у 2003 році);
• вироблено продукції, робіт, послуг обсягом 76,4 млн.грн., у тому числі за 1 півріччя 2003 року 18,5 млн. грн.;
• створено 541 нове робоче місце, з них у 1 півріччі 45 місць, що майже у 4 рази більше, ніж за відповідний період минулого року.

Надходження до бюджетів від реалізації проектів склали 1,5 млн. грн., протягом першого півріччя поточного року - 0,4 млн. грн. Пільги отримані в обсязі 21,5 млн. грн., з них у першому півріччі 2003 року 5,6 млн. грн. Сальдо отриманих пільг та надходжень до бюджетів від'ємне і станом на 01.07.03 складає -20 млн.грн.

У Автономній Республіці Крим на територіях пріоритетного розвитку затверджено 49 інвестиційних проектів загальною вартістю 219,4 млн. дол. США, у СЕЗ “Порт Крим” — 1 проект, вартістю 57 млн.дол. США. Затвердженими проектами передбачається створити 3,9 тис. та зберегти 15 тис. робочих місць. Із числа схвалених інвестиційних проектів 16 реалізуються за участю іноземного капіталу, який станом на 01.07.03 складає 37,4 млн. дол. США. У 1 півріччі 2003 року схвалено до реалізації 7 інвестиційних проектів загальною вартістю 34,6 млн. дол. США. В результаті реалізації цих проектів передбачається створити 600 нове робоче місце і зберегти 1,8 тис. діючих робочих місць. У галузевій структурі переважають інвестиції залучені в курортно-рекреаційну сферу - 42% (41,4 млн. дол США), будівництво - 16,7% (16,4 млн.дол.США), агропромисловий комплекс - 9% (8,8 млн. дол.США), хімічну промисловість - 7% (6,8 млн. дол.США).

За період функціонування спеціального режиму інвестиційної діяльності суб'єктами підприємницької діяльності:

• залучено 98,2 млн. дол. США, що складає 44,7% від кошторисної вартості проектів, з них 41 млн.дол.США – іноземні (41,7% залучених коштів). У 1 півріччі 2003 року обсяг залучених інвестицій склав 29,8 млн.дол.США, у тому числі іноземних – 6,1 млн.дол.США (2,4% залучених);
• обсяг освоєних інвестицій складає 91,1 млн.дол.США (92,8% від суми залучених), у тому числі за період 1 півріччя 2003 року – 33,4 млн.дол.США;
• вироблено продукції, робіт, послуг на суму 761,1 млн. грн., у 1 півріччі 2003 року –321,6 млн.грн.
• створено 2,6 тис. та збережено 13,5 тис. робочих місця, у 1 півріччі створено 699 робочих місця та збережено 1,5 тис. робочих місць.

Надходження до бюджетів від реалізації проектів склали 53,1 млн. грн., протягом першого півріччя поточного року - 29,5 млн. грн. Пільги отримані в обсязі 88,4 млн. грн., з них у першому півріччі 2003 року 32,4 млн. грн. Сальдо отриманих пільг та надходжень до бюджетів від'ємне і станом на 01.07.03 складає -35,3 млн.грн.[22].

По-перше, Укази Президента України по СЕЗ містять рішення про заснування зон, у підтвердження і розвиток яких компетентним органам доручається розробити пакет нормативно-правових актів, у тому числі техніко-економічне обґрунтування. Інакше кажучи, рішення приймаються по мотивах швидкого радикального поліпшення соціально-економічної чи екологічної ситуації, а розрахунки його фінансово-економічної ефективності відходять на другий план.

По-друге, створено багато СЕЗ та ТПР, що охоплюють значну територію і велику кількість суб'єктів підприємництва, але не мають відпрацьованої нормативно-правової бази. У наших умовах у такій ситуації один-два негативних експерименту з формуванням СЕЗ можуть привести до небажаних узагальнень і дискредитувати саму цю ідею [15, c.8].

По-третє, визначений набір пільг. Запровадження пільг для інвесторів в Україні почалося ще на першому етапі державотворення. У 1992 року було прийнято Закон України “Про іноземні інвестиції”. Закон ряснів словами “гарантії” та “пільги”. Чого варта лише норма, яка зобов’язувала Мінфін реєструвати іноземні інвестиції протягом 3 днів з моменту повідомлення інвестора про свій намір інвестувати!

Незважаючи на те, що СЕЗ розміщені переважно на депресивних територіях, їх створення значною мірою зумовлене регіональними економічними апетитами та політичними можливостями.

Бізнес у зонах не відрізнявся акуратністю — сума наданих пільг постійно перевищувала надходження до бюджету. Структура пільг постійно погіршувалася в бік надання пільг зі сплати мита на імпорт продукції. Недостатній митний контроль створив низку прецедентів несумлінної конкуренції на вітчизняному ринку. Тому, починаючи з середини 1999 року, Кабмін і Верховна Рада гальмують процес прийняття пропозицій про створення СЕЗ, але водночас з’являються кілька нових зон.

Згодом Кабмін наклав мораторій на подання йому пропозицій про створення нових зон до 1 січня 2005 року. Однак це зовсім не означає згортання діяльності з утворення територій із спеціальним інвестиційним режимом. У Верховній Раді нині перебувають законопроекти про створення таких територій у Дніпропетровській і Хмельницькій областях. Крім цього, у дії “ефект храповика” — зміни податкового законодавства для суб’єктів СЕЗ в бік погіршення не допускаються протягом визначеного терміну навіть у разі ліквідації СЕЗ. Таким чином, економіка держави матиме клопіт з підприємствами-пільговиками ще не один десяток років [19, c.16].

По-четверте, на жаль, у центральних органах влади, де зайняті стратегічними задачами, слабко вникають у потребі регіонів, не вважають їх базовими елементами економічного відродження економіки країни. Так, перелік пріоритетних видів економічної діяльності, що мають пільги, перетерпів чотири редакції. Так, 30 квітня 2003 року відбулося очередное засідання Ради з питянь СЄЗ та спеціального режима інвестиціоної діяльності у Донецькій області. Більшість галузь відзначені Кабінетом Міністрів як приоритетні для розвитку СЄЗ та ТПР Донецкої області – металлургія, паливна промисловість, енергетика, машинобудування, харчова промисловість, хімічна промисловість та інші галузі [16, c.120].

По-п'яте, на сьогоднішній день Україна не має досить ресурсів для ефективного впровадження для такої кількості СЕЗ. Іноземні ж інвестори аж ніяк не зацікавлені вкладати гроші в регіони, де відсутні належна інфраструктура, засоби, зв'язки, є застарілі виробничі потужності, вироблені корисні копалини. Не кожен інвестор ризикне вкладати значні капітали у виробництво в мало кому відомих “Славутичеві”, “Рені”, “Яворіві” і т.д.

По-шосте, хоча і відзначають деяку зацікавленість іноземних інвесторів у роботі на українському ринку, на сьогодні ми не можемо забезпечити належних гарантій їхніх дій. Це обумовлено нестабільністю в економіці, і авторитетом України в європейському співтоваристві, що похитнувся, і навіть елементарній відсутності ділової етики. Це і пояснює відносно меншу привабливість українських СЕЗ для іноземного інвестора в порівнянні навіть із зонами нашого сусіда – Польщі.

Таким чином, український ринок у даний час просто не здатний забезпечити ефективне функціонування і цілеспрямований розвиток уже створених СЕЗ, оскільки це неминуче буде сприяти різним зловживанням, зв'язаним з необґрунтованим використанням наданих у зонах пільг, для ухиляння від сплати податків, мит, різних зборів і платежів [14, с.23].

Незавидне положення наших СЕЗ змушує шукати способи поліпшення їхньої привабливості для потенційних інвесторів інакше сам факт їхнього створення не буде мати ніякого позитивного ефекту.

Але не зважаючи на наявність низки проблем, пов’язаних з функціонуванням СЕЗ, інвестору необхідно чітко розрізняти (а це необхідно для зменшення збитків), у яку галузь необхідно вкладати капітал. Постановою Кабміну 27.06.2003 для ряду СЕЗ змінився перелік приоритетних видів економічної діяльності, на які розповсюджуються “зонівські” пільги. Наприклад, для територій З акарпатської області перелік приоритетних видів діяльності включає виробництво одягу та текстилю, транспортна обробка вантажів, виробництво дерев’яних панелей, діяльність санаторно-курортних організацій, виключені – видобуток сілі, будівництво повітряних літальних апаратів. В СЕЗ “Миколаїв” відтепер пільгові умови можуть розповсюджуватися на СПД, які забезпечують послуги у рослинництві, розробці гравієвих та піщаних кар'єрів, виробництвом взуття, фарб, лаків та ін. Не буде приоритетним – виробництво текстилю, листового скла [20, c. 28].

Для СЕЗ у Волинській області приоритетними галузями являються м’ясна промисловість, обробка зерна, переробка чаю, виробництво взуття. У СЕЗ “Порт-Крим” інвестиції вкладаються у сільськогосподарську галузь, лов риби, транспорт, галузь охорони здоров’я.

Протягом 5-7 років доцільно реалізувати найбільш підготовлені проекти формування СЕЗ. Це дозволить відробити необхідні схеми правління і контролю, а також механізми діяльності таких зон, в основному завершити створення відповідної нормативно-правової бази, одержати практично результати функціонування СЕЗ, проаналізувати їхній досвід, обмежити можливий негативний вплив цих формувань на економіку України і її окремих регіонів, внести відповідні корективи в державну політику у відношенні розвитку СЕЗ [17, c.55].

Необхідно також установити граничний термін подачі на конкурс належним чином оформлених документів про установу СЕЗ і граничний термін ухвалення рішення за результатами цього конкурсу. Представлені на конкурс проекти СЕЗ повинні відповідати усім вимогам Закону України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”, методикам підготовки ТЕО СЕЗ і не порушувати чинного законодавства України [12, с.22].

Аналіз діючої законодавчої бази України з питань ВЕЗ свідчить про непогодженість і наявність елементів значного державного контролю. Це приводить до створення численних нових органів влади й обмеження стимулів для інвестування.

Замість цього для формування СЕЗ повинний використовуватися менш регулятивний підхід, який би передбачав скорочення органів контролю і надання істотних переваг інвесторам.